У підсумковій декларації саміту G20 є лише одна згадка про війну в Україні й немає жодного засудження дій РФ

У заяві лідерів G20, ухваленій за підсумками саміту в Ріо-де-Жанейро, є лише одна згадка про війну в Україні.

“Щодо війни в Україні ми підкреслюємо людські страждання та негативні додаткові наслідки війни щодо глобальної продовольчої та енергетичної безпеки, ланцюжків постачань, макрофінансової стабільності, та інфляції. Ми вітаємо всі відповідні та конструктивні ініціативи, які підтримують всеосяжний, справедливий та міцний мир, підтримуючи всі цілі та принципи Статуту ООН для сприяння мирним, дружнім та добросусідським відносинам між народами”, – йдеться у декларації.

FT зазначає, що на відміну від документа, підготовленого на торішньому саміті G20 у Нью-Делі, у комюніке цього року не було засудження ядерних погроз РФ, а також не було вимог припинити атаки на продовольчу та енергетичну інфраструктуру. Деякі європейські делегації наполягали на жорсткіших формулюваннях, які засуджують РФ після останньої масованої атаки. Але зрештою від вимог відмовилися, побоюючись, що це може зірвати всю спільну декларацію.

Уникнення жорсткої критики щодо Росії та відсутність рішучих дій у відповідь на агресію, як-от повне засудження війни в Україні, може сприйматися як моральна слабкість, і навіть як несправедливість по відношенню до жертв війни.

Коли лідери найбільших країн світу не можуть або не хочуть зайняти тверду позицію проти агресора, це не тільки залишає відкритим шлях для продовження насильства, а й створює атмосферу, де агресія може сприйматися як допустима. Це може послабити глобальну безпеку, посилюючи почуття безкарності у країн, які вирішують використовувати силу для досягнення своїх цілей.

В ідеалі, світові лідери мали б проявити більше моральної стійкості та солідарності з Україною, адже без явної та твердої позиції в таких питаннях світ може стати більш нестабільним. Але, як ми бачимо, геополітичні інтереси і страх перед ескалацією конфлікту часто домінують над необхідністю дати тверду оцінку агресії, що створює такі прогалини в міжнародній політиці.

Ця ситуація справді викликає розчарування, тому що багато хто вважає, що світ має діяти рішуче і без компромісів, коли йдеться про захист суверенітету і прав людини.